Things Are Gonna Change

 


Welcome back


Стільки часу не було нагоди сюди зайти,написати. Стільки всього трапилось за цей час. І от я знову тут,з тобою. Наче нікуди й не йшла.

Як ти тут без мене? Сумував? Бо мені тебе часом не вистачало. Але якось все руки не доходили заглянути в гості.

Як я? "Суперово!" Якщо це так можна назвати. Морально виснажена, фізично виснажена, повністю виснажена. Виснажена  - ключове слово. Але нічого,тримаємось як можемо. 

Хочеш,розкажу,що наштовхнуло мене на згадку про тебе?

Десь три дні тому довелось провести годину в автобусі. Навколо було стільки людей, але мені чомусь було якось одиноко. За вікном йшов дощ. Ну ти ж знаєш мене,романтичку, щойно починаю дивитись на дощ, одразу ж всяка філософія лізе до голови...

Рахуй зараз наше життя переповнене соцмережами. За день ми переглядаємо десятки різних сторінок, заходимо так би мовити до когось в гості, риємось в їхніх фотографіях, записах,музиці... Це настільки вклинилось в наше існування, що ми без цього просто не можемо. І знаєш,про що я подумала? Чому тут не можна так,як вживу? Ти ж коли приходиш до когось в гості,то стукаєш спершу, питаєш дозволу, намагаєшся бути ввічливим. Тай як на те пішло,не до всіх ти можеш от-так просто прийти. То чому весь цей етикет зникає тут? Ми ж пезпардонно вторгаємось на чиюсь територію, в чиюсь приватну зону. В кращому випадку просто виходимо звідти,а в одному з гірших  - перемиваємо усі кісточки людині... Я знаю,що ти зараз скажеш. Що люди самі дозволяють, ба навіть хочуть цього. Бо якби ж ні, то хіба б були тут мільйони сторінок з дюжинами приватної інфи? Ми хочемо, щоб нас всі бачили. Щоб всі знали  де ми відпочиваємо,що їмо, дивимось, слухаємо. Ми хочемо бути в центрі уваги і прикладаємо до цього масу зусиль. Ось чому так простіше. Зайшов собі куди захотів, і ніхто про це навіть не здогадається.. І тобі так добре,і решті. 

А більшість вже й навіть забули, що таке ходити в справжні гості..

До речі, вибач, що постійно заходжу в гості на твою сторінку. Намагалася з цим боротись,але не виходить. Звичка. Принаймні знай, що я нічого поганого не маю в думках. Це неначе кава - без неї не можливий день...

P.S. Welcome  back,sweety)


Открыть | Комментариев 12

Таке от..


Хех..Вже квітень... А весною пахне лишень чуть-чуть.. І то цей запах притупляє сніг,який ще досі лежить де-не-де на землі.. Припізнилася вона цього року... Щось її добряче затримало...

А в мене почався який депресняк.. Зимово-весняний,чи щось в цьому роді... Супроводжують самі невдачі,але то таке... Найгірше те,що так званий другий дім дедалі більше стає місцем,куди не хочеться вертатись. Приходиш додому,ніхто не спитається в тебе нічого, всім якось наплювати на те чи ти є,чи тебе нема.. Звертається увага лиш тоді,коли зроблю щось зле,і то лишень докори. Ну і якщо комусь з них зле,а більше нема до кого звернутись. От,саме тоді згадують про мене. Я розумію,може в чомусь і моя вина, але я ж намагаюсь починати розмови, цікавлюсь їхнім життям. Але в відповідь чую завжди те саме: "Нічого,все добре". І після такого пропадає бажання щось продовжити. Знаєте,таке відчуття, що просто тут лишня. Усвідомлюєш що щось не так, коли заходиш в кімнату, і розмова що була до цього припиняється. Тільки в чому ж причина? Що я роблю не так? 

Один знайомий сказав: "Дивні ви дівчата. У нас все простіше,ніколи немає таких проблем. Ви просто не вмієте дружити". 

Хочу щоб нарешті потеплішало. І надворі,і в душі... Хочеться просто тепла...


Открыть | Комментариев 2

весняне навіяння...


Завдяки попереднім трьом дням повірила, що й справді йде весна. Видно помилилась. Бо судячи з сьогоднішньої погоди - весною навіть і не пахне.

А так добре було... Сонце було таке яскраве, і зовсім не палюче.. Навіть вигнало мене на вулицю. Вирішила прогулятися. При чому сама, що дуже рідко трапляється. Повільно крокувала парком, вдивляючись в перехожих... Думки літали десь так далеко,охоплюючи різні теми і спогади...

І знаєш, збагнула відмінність між кіном,і реальністю. Ясне діло, що це всі і так знають. Але просто збагнула це для себе.

Так-так.. Стосується саме любовних романів. Часто в стрічках,які переглядала, сюжетна лінія закоханих розвивалась так: симпатичний хлопець знайомиться з дівчиною. Поступо завязується дружба. В дівчини цієї є хлопець/наречений/чоловік,з яким вроді все чудово. Та й той також має пару. Проводячи разом час,молоді люди(чи вже й не дуже молоді) усвідомлюють, що закохались. І що ті стосунки,які були дотепер, не варті нічого. Звісно,як завжди, є свої перешкоди,що хочуть їх розлучити. Але кінець кінців, ці двоє, щиро закоханих людей єднаються навіки в єдиній парі,стають одним цілим. Тобто хепі енд.

Так вот, в житті такого немає. Ні той хлопець,ні та дівчина не лишуть попередню половину, заради нової. Просто тут вступають в дію почуття вини,обов'язку, відповідальності за чуже щастя. Людина просто бере й жертвує собою,заради інших. Ставить щастя близьких людей,понад свого. І як не дивно, я думаю, що це правильно. Не можна бути егоїстом. Не можна брати і так просто руйнувати чиєсь життя.

Хоча й є винятки. Є ті,які залишуть жінку з маленькою дитиною на руках. Але це вже інша історія. Це вже інші люди.

Рада, що нарешті усвідомила,чому так люди чинять. Чому він так вчинив зі мною. Це все правильно. Він дбає про неї, і я маю про кого дбати. В цьому і вся суть. Жити заради когось.


Открыть | Комментариев 1

Вот так вот


Ті, кого любиш, повинні знаходитись або зовсім поряд, або за тридев*ять земель.
Найгірше - коли на відстані витягнутої руки. Очима бачиш, а торкнутись - зась. Так близько, але так далеко.


Открыть | Комментариев 9

Знову


А ми сьогодні зустрілись. Дивно якось вийшло.

З подругою після пари пішли в магазин купити ручку. Та й прийшла моя черга.Купила все як має бути,беру здачу,відходжу,і краєм оком бачу знайоме пальто. Зробила пару кроків,обернулась,а тут вже біля каси стоїть він. Якесь заціпеніння. Декілька секунд стояла не рухаючи і тупо дивилась на нього. Оговталась,коли побачила, як друг,що стояв поруч нього,почав говорити:"Дивись,на тебе дивляться". Різко обернулась,і пішла геть. Вздовж дороги йшла,і чула його сміх, що лунав позаді.

Знаєш, до цього часу якось не по собі. Але мабуть тому, що просто не хотіла цієї зустрічі. Най буде,не було як завжди довгих полягдів очі в очі,але все одно було неприємно його зустріти. 

І ще дещо.. Я не відчула нічого того, що завжди. Ніякого бажання підійти,щось сказати,обняти... Взагалі нічого. Можливо,  й дійсно все минає? І колись, зустрівши його,серце не відіб'є жодного ритму. Буде спокійно битись в свій такт. Колись.


Открыть | Комментариев 1

На вулиці йде сніг і час...


Ну ось. Те, чого ти так  "чекала".  Чого в лапках? Та бо боялася, що так все і станеться. Хотіла логічного завершення? Зе енду вашої сторі? Ну вот, тримай. На такому прекрасному блюдечку, такий кольоровий, маленький. Чому кольоровий? Та бо в п'ятій  ранку вже все кольорово. Чому маленький? Та бо настав набагато скоріше, ніж ти сама цього очікувала. Але ось він - твій кінець. Точніше ВАШ кінець. Радій,веселись,співай...

Ха... Хоч тепер я впевнена, і не на сто, а на всі 1000000 процентів, що це кінець. І знаєш, як він все пояснив: "Я боюсь, що можу померти". Розумієш, померти через Мене. Через те, що я його люблю. Через те, що зі мною спілкується. А я ж то по-суті нічого злого йому не робила. 

За той вечір він з десяток разів просив пробачення,за те що заново все почав. Я ж говорила,що не треба.. Знаєш які останні слова? Ми одночасно написали один одному: "Пробач за все". Я відповіла, що пробачаю.. І він у відповідь теж.. Ось і все. Ніхто ні на кого не злиться, не обіжається. Один одному все пробачили.. І чесно, від цього навіть якось легше стало.

А далі що? А далі так як і було, в кожного своє життя. Він має ЇЇ, а я маю Його. На вулиці йде сніг і час.. А час,як кажуть,лікує.. І я вірю,вилікує і мене...


Открыть | Комментариев 4

Щастя?Це ефір. Воно випаровується. А біль держиться,і держиться до кінця...


Оце новий рік почався.. Ну й ну.. Всього один день - а я вже курила. Причому вперше. Це було смішно. Та й розпочала не з легких. Як він сказав:" Ого,мене від одинички вставило. А ти зразу з шістнадцятки починаєш!". Не знаю, що він мав на увазі. Але мене не вставило взагалі. Та й не знаю чи повинно було. Відчуття,насолода - ніякі. Правда злякало те, що хотілося ще. Не буду більше. Не хочу щоб це перетворилося в звичку. Ні.

Та чи й це головна подія, яка сталась?Не знаю.

Він мене поцілував. Спитався, чи я цього хочу. А тоді взяв і поцілував. Я сказала йому, що він не змінився взагалі. Збрехала. Губи вже не ті. І цілують по-іншому.Не так як раніше. Та й чого ти очікувала? Після двох років з нею, ясна річ, що цілують інакше. Правда не розумію,для чого це все йому. Мало того, що я хочу. Навіщо було приходити,тягнути мене кудись, запропонувати закурити,обняти,поцілувати,пообіцяти подзвонити, а тоді спішити до неї... Для чого? Ще одне випробування?

Не знаю як все сприймати. Так, я хотіла цього всього,хотіла бути поруч з ним. Але ж так не можна. Що я роблю,що ми робимо? І що дальше з цього вийде? Чи наступне,що я від нього почую, це "забудь"?

Тупо душевний авітаміноз.. Шукаю аварійний вихід...


Открыть

Прийду..


Одного разу я прийду...

Й ти не будеш знати коли.

Просто будеш сидіти й дивитися як я приходжу.

Знаєш,

біда у тім - хотів я бути один.

Та твої чари беруть наді мною гору.

Я просто візьму і прийду.

Сяду обабіч тебе.

Тихо промовлю: "Бачиш,нарешті я тут".

Та все ж, чого мені від тебе треба?

Лишень дай мені відповідь: " Ти не забув..."

Слова ці стануть свідченням того,

що в твоєму серці й досі пломеніє любов.

Я ще раз промовлю: " Вибач. Вибач, що так довго

в самітництві я приховував свою любов".

 


Открыть | Комментариев 7

вот так є...


Страшно усвідомлювати те, що скільки б болю тобі не завдала людина,як би не образила, якщо вона повернеться,ти всеодно її пробачиш. І знову наступиш на ті самі ж граблі.


Открыть | Комментариев 3

Кожен - унікальний!


Чуєш????НІким не можна тебе замінити!!!!!!!!Ніким! Якби ти цього не хотів і не бажав!  Ніхто більше не зможе для мене бути тим,ким  став  для мене ти!!!!!


 


Открыть | Комментариев 3

Думки...


Ви знаєте, як це,коли всередині все рветься від сумнівів? Одні думки боряться з іншими... Металом врізаються в серце,мозок, пронизують наскрізь душу... А опісля кружляють,й кружляють,й кружляють.. І аж ніяк не хочуть десь зникнути.. Все ниють, не даючи спокою... 

Заспокоюються... Буденність,робота,книжки.. Приходить вечір.. Тепле ліжко,темнота... І знову те саме... Знову все рветься на дрібнесенькі,нанокусочки... І знову починається внутрішня боротьба.. Коли ж вона нарешті закінчиться? Коли хтось нарешті виграє? Чи переможцю тут не дано бути? ТА якщо й так, нехай просто все десь зникне.. Най шукають інше місце для своїх розборок,не в моїй голові.. Бо це настільки втомлює...

Знаєте, як це, коли цілий день проводиш з одним іменем на вустах, а щойно лягаєш у ліжко, виникає зовсім інакший образ.. І це аж ніяк не та людина, з якою ти зараз.. Яка тебе щиро кохає.. Та й ти, здається, кохаєш її також... НІ.. Це зовсім не той образ... Починаєш згадувати всі моменти,які вас єднають.. І не можеш припинити думати про нього.. НУ чого так? Як заставити це все зникнути? Це ж не чесно! По відношенню до мене,до нього,до всіх. ДУмки,зникніть! Розвійтесь попелом! Чому сотні спроб поставити крапку рано чи пізно повертаються знову до того самого стану? Знову до тих розмов,думок,переживань... Для чого? Ще одного чергового розчарування? Скільки можна?????

Заспокоююсь...Думки?! Най собі вирують... Не можу нічого з цим вдіяти.. Не знаю як... Йду випю чергову чашку теплого чаю.. Заспокою хаос у середині... Хоч натрішечки...


Открыть

Зима....


Хех... Як же я тут давненько не була... Зайшла,подивилась,стільки всього гарного люди пишуть... А я? Вроді й є про що написати,і вроді й нема. Якось все так не зрозуміло...Хех..

В нас нарешті зима. Справжнісінька.З купою снігу, слизькими дорогами, радісними дитячими обличчями.. Так і хочеться зануритись у цю казку, і нічого більше не помічати. Йдеш вулицею,і чомусь не спішиш сховатись від холоду.. Навпаки,відчуваєш мороз кожною клітинкою тіла, і від цього якесь полегшення... 

А далі... А далі все ж таки приходиш додому, кутаєшся в плед, і чашка гарячого смачнющого чаю... Сидиш біля вікна, а за ним повільно пролітають сніжинки... І хочеться разом з ними покружляти у захопливому танку, відчути всю насолоду повільного польоту... Насолоду волі... І байдуже, що опісля прийдеться перетворитись в крапельку води на чиємусь плечі... Таке ж життя... Це просто мить.. Хочеться взяти від неї максимум...

"Зима, не боюсь я твоїх морозів, а сніжинки - замерзлi сльози.
Холодно, я к тебе нема.
Зима. Відлітають птахи останні. Заморозила наше кохання зима.
Кохання нема."


Открыть | Комментариев 4

если...


если мы снова встретимся,
я прошу тебя только об одном -
обними меня.
так, будто мы очень давно не виделись.
так, будто всё изменится.
так, будто всё в порядке.
чтобы позвоночник с хрустом рассыпался
и рёбра почти что в пыль.

даже если ты меня ненавидишь
или даже если тебе всё равно.
чтобы пульс подскочил на пару с давлением
и в висках отбивало дробь.
так, будто в последний раз видимся,
будто больше не будет времени,
будто ты навсегда прощаешься.
обними меня.

обними меня.(с)


Открыть | Комментариев 1

Так буде краще...


Вже майже перша ночі...Спати? Ні... Побуду тією совою, що за вікном сидить і виє,виє,виє... Їй також зараз мабуть не легко... Хоча...Не знаю... 

Всередині якось так не спокійно... Щось вирує і ниє,ниє,ниє... Виїдає все живе... 

Знаєш,задумалась сьогодні над тим, чи справді він мені так потрібен... Йому ж геть наплювати де я, що я,з ким я...  Він був за три метри від мене,і навіть не підійшов... Тоді навіщо навязуватись? Якщо буду потрібна - прийде,подзвонить,але дасть знати...  А так навіщо його мучити? І його і себе? Найкраще забути..

Хех... Яка ж ти наївна... Хіба це так легко? Коли кожна твоя думка про нього,кожен сон про нього... Я ж лягаю спати з тою метою, щоб побачити його.. Хоч уві сні... А сьогодні... Сьогодні не хочу....

Що дальше..? А дальше буде як звично... Я окремо,він окремо... Буду продовжувати і далі брехати собі,людям, що мені байдуже... Просто так мушу... Інакше не може бути... Змирилась...

Знаєш,про що я найбільше жалію? Що не набралась тоді сміливості і не відповіла взаємністю на його почуття... А тепер просто навсього пізно... Він має її... І кохає не мене,а її... Таке життя... Запізно все розуміємо...

Але я вирішила... Не буду більше їм заважати, тому що не хотіла б, щоб хтось так само руйнував моє щастя... Хай в нього все складеться... Не зі мною,так з нею... Так буде краще...

А я? А що я... А я чекатиму стільки, скільки треба... На своє щастя...


Открыть | Комментариев 3

Хочу друга...


Хочу просто друга, мальчика.
Разговаривать по ночам, звонить в 4 утра, и он будет злиться, но все равно ничего не скажет.
Вот ты сидишь дома, звонок в дверь - он стоит с смешной улыбкой, хватает за руку и тянет гулять.
Просто друг... Орать друг на друга до потери пульса, позвонить ему, разревется, и сказать как дорог..
Спорить о невысказанном о невероятном, целовать в щечку на прощанье, обсуждать его новую девушку.
Сорвать ему свидание, нет не со зла, а так из за своих принципов..
Что б он всегда понимал и прощал.
Что б он приходил голодный под утро, опустошал мой холодильник, а я с улыбкой буду пить кофе, и верить, что он друг..
Просто друг..
Скучать, когда он уезжает..
При встрече запрыгивать, руками обхватывать за шею, и кричать о том, что за три дня соскучилась.
Рассказывать последние новости, о том, что любимый натворил, писать глупые sms, в любое время суток.
Я буду помогать ему с подарками для любимой, любить его парфюм и покупать такой же парню.
Не один раз сыграть роль любимой - для какой-нибудь стервы.
И вечером, когда он будет уходить, тихонько закрывать дверь...
Улыбаться и верить - что он друг!
 Настоящий... (с)


Открыть | Комментариев 28

В колонках : You Me at Six – Stay With Me(Acoustic Version)  

.............


Позитив позитивом, але мені наче в лице плюнули....

Знаєте,дурна я людина,і нічого з тим не поробиш... Занадто довірлива,не можна так...

Вчора,не знаю для чого, довірилась людині... Йому було погано,а я його підтримала... Допомогла забити на всі проблеми... Пів ночі проговорила з ним... Говорили про таке,про що може нікому б і не сказала... Довірила йому свої почуття і думки... А він...

А він сьогодні заявляє, що більше не може зі мною спілкуватися,і щоб я більше до нього не дзвонила. Хоча вчора наша розмова була з його ініціативи...Він подзвонив, Він сказав,що можу звертатися до нього в любий момент... Він...Він,а не я...

Лишній раз переконалася, що це за людина... А думала, що змінився... Ні, такий же,як і був... 

Найприкріше те,що в нього повірила... А він все розбив...

Нічого,переживу... 

Але чомусь так зараз фігово...

Най робить собі як знає... Не хочу його навіть бачити,хоча й прийдеться...


Открыть | Комментариев 1

Запуталась...


Вот в житті таке буває, коли тобі хтось потрібний - ти не потрібна нікому... Коли в тебе починається з кимось складатися якісь стосунки,обов'язково з'являється хтось лишній...

В мене також таке було...Півтора року тому... Коли в мене з'явилась кохана людина,тільки почало все бути добре,тут з'явився Він... Прийшов і сказав "Люблю тебе"... Через деякий час сказав, що нічого від мене йому не потрібно... Нехай я буду щаслива,а він собі буде просто мене любити.... А я інакше й не могла... Тому що занадто довго чекала,щоб бути з тим, з ким нарешті зійшлась... 

Та мене до нього все одно тягнуло... Тянгуло його побачити,поговорити,хоча старалась всього цього уникати... І здається, і йому й мені вже все перейшло... Через пів року він знайшов собі дівчину... І вроді в них все добре... Та й я тільки рада...Хоча змінила вона його тільки в гіршу сторону... Але принаймні він щасливий...

Думала так...

Цього тижня він заявив мені про річ, від якої в мене забрало мову... Так сталося,що ми з ним дуже часто бачимось... У понеділок зранку підійшов і сказав, що я йому снилась... При чому снилась два рази, і в тому сні ми з ним займалися коханням...

Чесно,не знала що казати... Він промовив що дуріє, а я просто мовчала...

Просто стільки часу пройшло...А тут...

Ех..Почала з'їжджати з котушок... Почали спілкуватись... І ось сьогодні, він взяв мене за руку і легесенько ззаду обняв... Я  акуратно відсунулась і змовчала...Він продовжував до мене говорити, весело усміхатись.... Та всього за пару хвилин не попрощавшись, надутий пішов...

І я не можу його зрозуміти...

Починаю дуріти... Легенький дотик,і всередині все перевертається... Я не хочу цього... Я не хочу знову цих почуттів, переживань... Та що з собою робити? Не знаю.... Надіюсь моментне затемнення... Завтра встану і всього цього не буде... Надіюсь...


Открыть




Содержание страницы

Календарь
Ноябрь
ПнВтСрЧтПтСбВск
     
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
ОБОЗ.ua